Після оприлюднення результатів першого туру президентських виборів багато хто констатує факт: епоха Ющенка закінчилася. Мовляв, панував собі Ющенко, створив щось таке своє, а тепер воно в історію відходить. Але все ж таки варто уточнити: а чи була в нас епоха Ющенка? Певна річ, мова іде не про формальне перебування його на посаді Президента України, а по суті.

Згадаймо, що Віктор Ющенко сів у крісло на хвилі критики тодішньої влади і виплеканого Леонідом Кучмою олігархічного режиму. Віктор Ющенко виграв вибори, пообіцявши бандитам тюрми. Також він обіцяв виробити справедливі правила гри в суспільстві через справедливу приватизацію і здійснення судової реформи, яка мала на меті створити механізми не захисту інтересів грошових мішків, але відстоювання прав усіх громадян. Ющенко разом з прем’єркою Юлією Тимошенко азартно взялися за реприватизацію задешево проданого українським олігархам Ренату Ахметову і Віктору Пінчуку металургійного гіганта «Криворіжсталь». Продаж було здійснено прозоро і гласно – його навіть показували у прямому ефірі по телебаченню. Здавалося, олігархічний спосіб управління ось-ось має тріснути. Та на цьому вся війна з олігархатом зупинилася.

Леонід Кучма створив систему, яка дозволяла президентові одноосібно тримати під контролем олігархічні клани. Він був для них і батьком, і верховним суддею, котрий міг покарати, а міг і помилувати. При цьому реальні суди також перебували під його контролем. Досить згадати, як на плівках майора Мельниченка голос, схожий на голос Кучми, обіцяє підвісити одного з суддів, вибачайте, за яйця.

З приходом Віктора Ющенка зміни таки відбулися. Вони полягали в тому, що контроль над суспільством від однієї особи і його команди перейшов до кількох олігархічних угруповань. Але це було не новим віянням, а логічним продовженням епохи Кучми, наслідком його відходу від влади. Віктору Ющенку не вдалося приборкати цей процес. Судові реформи залишилися на папері, що спричинило «приватизацію» судів між тими ж кланами.

Віктор Ющенко суттєво відрізнявся від свого попередника в гуманітарній сфері. Він на повен голос заявляв про необхідність перегляду власної історії, відтворення національних цінностей, захисту і підтримки української мови і мистецтва. Також він великий наголос зробив на вивченні і вербалізації теми Голодомору 32-33 років минулого століття. І в цій галузі за його правління сталися суттєві зрушення. Створено Мистецький арсенал, інші музеї. Кілька впливових держав визнали голодомор геноцидом проти українського, тема ця зазвучала в світі.

Проте ці здобутки хоч і мають велике значення, але цінність їх на сьогоднішній день нівелювалася тим, що вони творяться у досі хворому нереформованому суспільстві, де продовжує панувати сваволя.

читать полностью>>

Совместный проект газеты "Левый берег" и ИА "МОСТ-Харьков".