Ярослав Дашкевич – єдина людина, яку я без вагань називав і називатиму своїм Учителем. З великої літери. В моєму житті було чимало друзів, приятелів, наставників, учителів, людей, що сприяли мені в становленні особистості і допомагали у скрутні хвилини. Ярослав Дашкевич для мене – це уособлення того Сходу, до якого прагнеш і звідки отримуєш Світло. Світло знань, мудрості, істини…
Як сходознавець, він все життя шукав свій Схід - і вивчаючи стосунки України зі східним світом, східними цивілізаціями, і відбуваючи термін у сталінських таборах, і працюючи у Матенадарані над давніми вірменськими рукописами…

…Його життя обірвалося на 84-му році – в той момент, коли новообраний президент України приносив присягу. Символічно? Певна семіотика проглядається в цьому… День 25 лютого особисто для мене буде днем пам´яті Ярослава Дашкевича – але навряд чи асоціюватиметься з інаугурацією Віктора Януковича. Президенти приходять і йдуть. Навряд чи більшість із них залишать помітний слід у історії. Люди типу Ярослава Дашкевича приходять у цей світ раз на століття, а то й рідше.

Нащадок литовських князів Гедиміновичів, син легендарної Олени Степанівни та генерала Романа Дашкевича, Ярослав Романович був справжнім аристократом. Він завжди говорив правду і ніколи не схиляв голову – ні в радянські часи, ні в часи незалежності. Він був надто незручним для влади – для будь-якої влади. Вічний дисидент, він не демонстрував «патріотизм напоказ». Він не виступав на мітингах, не балотувався в депутати, не стояв у черзі за чинами і посадами. Але, різкий у оцінках, міг виступати з критикою на адресу влади, керівництва Академії Наук, академічних інститутів.

Сивочолі академіки боялися критики з боку Дашкевича – а він їх нещадно критикував: за домінування в історичній науці компіляції та плагіату, за кон´юнктурні підходи, за відсутність власного «я», за відсутність історичних шкіл та ідей. Зрештою, Дашкевич створив одну з небагатьох власних історичних шкіл, яка вже дала українській історичній науці таких діячів, як Ярослав Федорук, Мирон Капраль та інші. Значний вплив справив Ярослав Дашкевич на своїх колег по історичному цеху. І коли професор Ярослав Грицак порівнює Ярослава Дашкевича з Іваном Франком, він не перебільшує: це дійсно спів мірні постаті в українському суспільному житті. За великим рахунком, завдяки Ярославу Дашкевичу ми отримали таку науку, як українська археографія. Зрештою, Інститут української археографії Національної академії наук України став пам´ятником Ярославу Дашкевичу і його дітищем – особливо Львівське відділення Інституту.

…Цю статтю я сідав писати п´ять чи шість разів. Тому що важко оцінити постать Дашкевича. Тому що важко перебрати в голові всі моменти, пов´язані з ним, з його діяльністю, відтворити всі спогади і емоції. Тому що важко повірити, що його немає серед живих. Ця стаття мислилася як некролог, але надто живими були емоції, надто сильними для того, аби по-справжньому об´єктивно оцінити цю постать.

Він справив велетенський вплив на формування мого наукового світогляду та світогляду громадянського. Він навчив руйнувати догми, стереотипи. Для нього не було нічого, що би не піддавалося сумнівам. Для нього не було жодної теми, на яку можна було б накласти табу. Для нього не було аксіом – лише теореми, кожну з яких варто було доводити, перевіряти, знаходити докази. Він оперував надзвичайно широким фактологічним матеріалом. Він знав архіви та пам´ятав номери фондів, описів, справ – при цьому однаковою мірою це стосувалося будь-яких історичних епох чи постатей. Він міг витягати вбивчі факти і руйнувати міфи та концепції. Здавалося, що немає такого, чого б він не знав.

До нього іноді приходили малознайомі люди – аби отримати консультацію з історії. Він видавав блискавичну відповідь, при цьому радячи, що можна додатково почитати з цієї тематики. Більше того: він надавав консультації і з питань архівної справи, картографії, чудово орієнтувався в політиці – він був у курсі всіх нових віянь і кулуарних переговорів в тому середовищі, яке гордо самоіменується «українським політикумом». Він навіть міг вести фахові дискусії з приводу енергоносіїв та нафти. Ніколи не забуду, як влітку 2000 року у Скадовську (де професор лікувався) ми дискутували з приводу будівництва нафтопроводу «Одеса – Броди». Я тоді – під впливом лобістів нафтопроводу - вважав, що це – стратегічно вигідний для України проект, який перетворить Україну на нафтотранспортну державу. Ярослав Дашкевич доводив, що це – марно закопані в землю мільярди доларів. Виявилося, що він був правий…

Ярослав Дашкевич був і чудовим менеджером – він керував серйозним колективом, який працював над кількома важливими проектами. Він постійно шукав і вибивав кошти на ці проекти, писав листи в різноманітні установи – з проханням про спонсорську допомогу чи про сприяння у видання тих чи інших праць. Навіть у ті часи, коли Академія не мала змоги фінансувати наукові проекти, він вибивав гроші на археографічні дослідження… Рутина забирала чимало часу і енергії…

У професора Дашкевича було чудове почуття гумору і висока людяність. Він залюбки спілкувався з молодими істориками, брав участь у семінарах та конференціях, організовуваних молоддю. Академіки та професори вважали Дашкевича зарозумілим та зверхнім – зрештою, він знав ціну більшості представників наукового співтовариства. На молодь він покладав великі надії. Саме тому і ставленні до молодих у нього було більш щире, аніж до «мастодонтів». Він так і не став академіком – місця у Академії позахоплювали ті, хто не долучився до історичної науки, а лише до плагіату та компіляції. Проте він зробив для української науки більше, ніж деякі академічні інститути з численним штатом.

Останні роки життя Ярослав Дашкевич пережив ряд ударів долі. Проте він продовжував працювати. На жаль, ми не мали змоги зустрічатися і спілкуватися так часто, як у той час, коли я жив у Львові. Ми здебільшого обмінювалися привітаннями та книгами…

…Очевидно, що його ім´я вже вписано в історію України. Буде багато спекуляцій на його імені. Так завжди стається, коли цей світ покидає чергова Видатна Людина. Ярослав Дашкевич був видатною людиною, людиною-епохою. І найкращим пам´ятником йому стане розвиток української історичної науки та української археографії, продовження тих проектів, які він започаткував. Науковець відтворюється у своїх учнях. Школа професора Дашкевича (а вона існує і розвивається) стане найкращим пам´ятником цій непересічній людині.

Совместный проект газеты "Левый берег" и ИА "МОСТ-Харьков".