Хочу щиро подякувати донецькому адвокатові Володимиру Оленцевичу, який подав до суду вимогу, щоб Степан Бандера був позбавлений Героя України.

Цей вчинок не менш мужній, ніж його спроба через суд заборонити Президентові Ющенку вживати слово «жопа», до якого колишній глава держави вдався під час чергових його публічних з`ясувань стосунків з Юлією Тимошенко. Цей вчинок стоїть в одному ряду з іншими поданнями цього адвоката з наміром опротестувати те чи інше рішення Президента. Жоден із позовів Оленцевича до глави держави раніше не був задоволений. А у випадку з Бандерою - нате вам будь ласочка.

Треба також подякувати судді Донецького окружного адміністративного суду Каріне Абдулкадировій. Задовольняючи полум’яне бажання добродія Оленцевича, ця шановна пані вкотре продемонструвала, що до юриспуденції і права ці всі діяння не мають жодного відношення. Мені вже доводилося писати, що через відсутність українського громадянства звання Героя України треба було б позбавити і Олексія Береста, який встановив прапор над Рейхстагом. Допитливіші колеги розкопали ще цілий список осіб, котрі могли б позбавитися відзнак Героя з цієї ж причини. Але таке рішення ухвалене лише відносно Бандери.

Підозрюю, що зараз велика частина моїх читачів скаже: «Бандера такий-сякий, він багато гріхів має і тому не може бути Героєм України». Вони здивуються, але відносно гріхів я погоджуся з ними. Степан Бандера справді не був білим і пухнастим і часто поводився далеко не бездоганно. Та якщо раптом уявити, що герой наших дискусій був лицарем без страху і докору і без жодної плями на біографії, то сварки навколо його імені все одно тривали б. Ненависники Бандери на зразок Наталі Вітренко чи народного депутата Вадима Колісниченка все одно вигадали б купу нісенітниць про Бандеру і очолюваний ним рух на зразок того, що Нюрнберзький трибунал засудив бандерівців - це твердження таке ж правдиве, як і те, що автора цих рядків звуть Степан Бандера.

Отож, ці дискусії не мають жодного стосунку до реальної постаті провідника Організації Українських Націоналістів. Суперечки ведуться навколо певного національного образу. Згадаймо, якими бачать українців ті ж брати росіяни. Мабуть, це щось від героїв Миколи Гоголя. Ми в їхніх очах такі собі кумедні малороси, вусаті і череваті чоловіки, які люблять сало, закусити горілку солоним огірком і помацати цицькатих чорнявих своїх співвітчизниць. Вони люблять співати, танцювати і валятися під кущем по дорозі з шинка додому. Вершиною такого сприйняття є гермофродитна Вєрка Сердючка. До подібних персонажів звикли. Вони слухняні, зрозумілі і зручні. З таких людців приємно посміятися, поплескати поблажливо по плечу і сказати: «Ну ти, хохол, даєш». Таких людей неможливо ненавидіти. Хіба що зневажати. Такі людці слухняно стерплять всі приниження і підуть на розстріл, коли їх поведуть працівники НКВС.

Тим часом, Степан Бандера і рух, який він символізує, являє собою зовсім інший архетип. Це та Україна, яка виявляє твердість у своїй боротьбі, вона непоступлива і мужня. Вона може співати і танцювати, але при тому вона діяльна і ефективна. Вона не має «старших братів» і не має наміру під когось лягати. Вона може мати тимчасових союзників для досягнення своїх стратегічних цілей. До неї не поставишся зневажливо, бо вона може дати відсіч. За свої принципи ця Україна або гинула, або відправлялася до сталінського ГУЛАГу. Але і в таборах вона не здавалася, а влаштувала там кілька повстань, які змусили ослабити табірний режим. Про таку Україну з величезною повагою писав у своєму «Архіпелазі ГУЛАГ» Олександр Солженіцин. Такою Україною неможливо командувати. Така Україна не стане буде до останнього опиратися, коли її ставитимуть до стінки.

Сьогоднішні дискусії навколо Бандери – це не дискусії про історію. Це дискусії про те, якими ми самі себе хочемо бачити. Вибір за нами.

Ну а щодо гріхів Бандери, то порівняйте його з борцями за незалежність представників інших націй. Запевняю вас: ви знайдете багато спільного. Хто з борців без гріха – хай кине в нього камінь.

Совместный проект газеты "Левый берег" и ИА "МОСТ-Харьков".