Прокурор Харківської області Василь Синчук про вибори, справу Кернеса, смертну кару і християнство.

Вибори виправдали Ваші очікування?

Принаймні, не розчарували. Політична боротьба проходила не в такому температурному режимі соціального напруження, як мало місце у 2004-му. Вибори пройшли, і багато людей не зрозуміли, що вони пройшли. Не хочу сказати, що я є якийсь провидець, але я говорив своїм близьким товаришам, що той відрив, який мав місце у першому турі, у другому буде скорочений десь приблизно до трьох відсотків. Але я вважаю, що суспільство ще надмірно політизоване, воно повинно трошки вщухнути, охолонути. Хоча У нас немає ворогів народу, немає ворогів нації, немає ворогів державності. І коли ідуть надзвичайно люті суперечки, здається, що в них люди гублять і гідність свою, і людські якості. Таке враження, що ніби це йде війна на фізичне знищення держав. Коли кажуть помаранчеві чи біло-голубі, таке враження, ніби це прийшов окупант якийсь, його треба знищити, а це ж усього лише політична сила пропонує себе суспільству: прийміть нас на роботу. Якщо ж порівнювати ці вибори з тими, що були 5 років тому, за кількістю звернень в прокуратуру, - це небо і земля. По напрузі, по надмірності бажання криміналізувати ці процеси з тої чи іншої сторони – це зовсім різні речі. Я вважаю, що ці вибори пройшли надзвичайно толерантно, надзвичайно спокійно. Безперечно, звернення є, але по-перше, не в такій кількості. А по-друге, у нас немає на сьогоднішній день матеріалів для порушення кримінальних справ, як то було тоді – сотнями. Ми у більшості випадків направляємо ці звернення до виборчих комісій, бо саме вони за законом мають на них реагувати.

На що скаржаться?

По-перше, на адміністративний тиск, який начебто, на їх погляд, має місце. Один пише, приміром: йому відомо, що такий-то голова адміністрації зобов’язав всіх голосувати виключно за такого-то кандидата. Якщо прокурор не зовсім досвідчений і професійно підготовлений, він що робить? Починає викликати голову райадміністрації. А я кажу: не голову адміністрації викликай, заявника викликай! Заявник каже: я таке чув. Чекайте, якщо хтось десь щось чув, а не знає конкретно, що де відбувається, то ми завтра перепитаємо всю Україну! Тобто доказів цього адміністративного тиску немає і підстав для прокурорського реагування.

По-друге. Пишуть: нам відомо, що на такій-то дільничній комісії може мати місце фальшування. Але ж це знову не до прокуратури! У вас є члени комісії, і вас є спостерігачі – до них звертайтесь і наглядайте! Нам потрібно мати факт фальшування, а не думку, що має місце фальшування. Або зник список виборців на одній з дільниць. Але нема оригіналу – є копія, і знов таки комісія вирішує питання, як проводити вибори.

Проясніть історію з протестом щодо висловлення недовіри Арсенові Авакову. Чому Ви відкликали протест, що вніс Ваш заступник?

В мене були всі законні підстави для того, щоб це зробити. Протест заступника прокурора області – по формі! - внесений абсолютно правильно і дійсно реагує на той процес, який мав місце під час сесії обласної ради. Підкреслюю: по формі! Але для того, щоб прийняти юридичне рішення, треба мати матеріал, правда? Питання: а де цей матеріал? Де звернення, де підбірка необхідного змістовного матеріалу для того, щоби прийняти таке рішення? Його нема. Я стверджував і стверджую: прокуратура поза політикою. Вона посередині. І витримати цей баланс не є важко – я говорив, саме важко це було в 2004-му році. Але бажання втягнути органи прокуратури в певні політичні процеси було надмірне що з однієї сторони, що з другої. Як тільки був протест відкликаний, то в недовгий проміжок часу сталася певна юридична подія (указ Ющенка про відставку Авакова – О.Л.). Тому потім почалось певне лицемірство. Не з моєї сторони. Знайшли крайнього – прокурора, і почали коментувати за нього, чому він так зробив. Цікаво, якби я не знаючи, що було, почав би говорити, чому це сталося?

Тобто підстав для внесення протесту немає?

Я так не можу сказати. Не виключено, що цей протест був законний, але винесений передчасно, без дотримання процедури. Це буде зрозуміло трошки пізніше. Я думаю, вже на цьому тижні ми з цим питанням розберемося остаточно.

Як просувається розслідування так званої справи Кернеса? Ви вже можете сказати, що це було: викрадення чи примусовий привід?

Я не вважаю, що це було викрадення. Я вважаю, що це було зловживання службовими обов’язками посадовців по відношенню до громадянина. Але – цікава річ – ніхто нічого не пам’ятає, амнезія напала на всіх! Ніхто не пам’ятає, як це було, де це було і хто це робив! Щодо слідства, то його стан мене дуже не задовольняє. Знайомлячись зі справою перед інтерв’ю, я прийшов до висновку, що певне затягування зі сторони МВС і певна тяганина зі сторони слідчого апарату прокуратури привели до того, що ніби щось воно теплиться, пульс якийсь б’ється, але що з тією справою не надзвичайно їх вже і цікавить. Але я обіцяю, справа буде мати логічне завершення. Я допоможу слідчому апарату знайти винних.

Ще одна резонансна справа, щодо наркоторгівлі в міліції. Там вже двічі подовжували термін слідства. Коли плануєте передати її до суду?

Ця справа вже в стадії завершення. Випереджаючи Ваші запитання, скажу, що нових обвинувачених по ній на сьогодні немає, а Лемеш (Дмитро Лемеш, колишній керівник Комінтернівського міськвідділу міліції – О.Л.) ще не затриманий. Але ми практично закінчили слідство і стаття 218 кримінально-процесуального кодексу – ознайомлення обвинувачених зі справою – вже на порозі.

У цих людей були якісь зв’язки з митницею, з СБУ, з тією ж прокуратурою? Як вони могли так працювати без прикриття?

Ваше питання абсолютно зрозуміле, правильне і необхідне. Моя точка зору, як пересічного громадянина, може в певній мірі з ним співпадати: можна хіба повірити, що поруч ніхто не бачив і не розумів, що вони робили такий довгий період...

Довгий – це скільки?

Коли слідство закінчиться, тоді скажу. Але як прокурор я не маю права говорити “Невже не бачили, не чули, не розуміли? Мабуть, вони були не одні”. Як прокурор я повинен спиратися на те, що є в кримінальній справі. А виходячи з того, що ми здобули відносно тих суб’єктів, про яких Ви поставили питання, можу сказати: свідчень таких нема.

Чому буває, що порушують кримінальні справи у відношенні працівників міліції, у відношенні суддів, депутатів, посадовців, а у відношенні співробітників прокуратури – ні? Принаймні я про таке не чула.

Я не хочу сказати, що у нас одні янголятка працюють. Безперечно, що у нас тут не відібрані люди, святіші за папу римського. Але немає такого, що мені відомі злочини працівників прокуратури і я їх покриваю. Я скажу більше: у минулому році ми притягнули до кримінальної відповідальності одного працівника апарату прокуратури. І це була якраз моя вказівка, і моя ініціатива, хоча мої підлеглі (його керівники) не вбачали в цьому складу злочину. А йшлося про злочин проти життя і здоров’я. Більше я зараз не можу розказати - справа ще у суді.


Рівень підготовки кадрів прокуратури Вас задовольняє? Я дуже часто стикалася з тим, що на прокурора вчаться діти не звичайних людей, а правоохоронців, суддів, депутатів, посадовців і таке інше.

Тобто діти суспільно-відомих людей. Це правда. Багато, як вчаться, так і працюють у нас. Скільки їх у відсотках –не знаю, ніколи не рахував. Це навіть ганебно було б для мене, мати таку статистику: цей з депутатів, цей з правоохоронців, а цей прийшов від робітничого класу чи від селянства. З тими треба пом’якше, а з цим – ні. Такого нема. Вимоги однакові до всіх. І однаково всі після закінчення Юридичної академії їдуть в сільську місцевість працювати. Хіба що – не доведи господи, у когось каліка хтось з рідних, кого треба доглядати, кому треба допомагати. Не діють регалії того чи іншого родича на психіку прокурора області, куди призначати дитину на роботу. Більше того, я вважаю, що якщо твої батьки, дід з бабкою, досягли певних висот, то ти повинен розглядати не як дар божий і привілею, а повинен довести, що це прізвище носиш не випадково. Ти повинен працювати наполегливіше, відповідальніше і так далі. Деколи безперечно діє принцип, що на нащадках природа відпочиває, – прізвища я, зрозуміло, називати не буду. Такі нащадки не досягають у нас успіхів.

У нас трошки більше 600 чоловік - всі на виду. Тут дуже важко провести людину, щоб у неї була посада, а фахівець був ніякий.

Тепер відносно рівня підготовки. Ще 3 роки тому у нас в прокуратурі області були надзвичайно великі проблеми через те, що свого часу від нас в судові органи пішла надзвичайно велика група досвідчених професіональних людей, - близько 30 чоловік. Всі вони за винятком одного були працівниками апарату. До речі, я тоді теж хотів переходити в обласний суд. Але прийшов до прокурора області – тоді був Беседа Дмитро Степанович, - і кажу йому: «Дмитро Степанович, мені запропонували переходити в обласний суд. Якщо ви мене не бачите в подальшому пересуванні по службі, то я розумію подальшу безперспективність своєї роботи в органах прокуратури і переходжу працювати в обласний суд». Тим самим я висловив делікатно свій ультиматум. Наступного дня він мені запропонував посаду, яка мене задовольнила.

Повертаючись до Вашого запитання - зараз у нас кадровий потенціал стабілізувався. Більше того, у нас близько 200 чоловік в черзі стоїть. Тобто, проблем з добором кадрів немає. Це по-перше. І по-друге, підготовка кадрів в академії. Я стверджую, що рівень теоретичних знань випускників інституту підготовки кадрів для прокуратури мене задовольняє абсолютно. Я так кажу не тому, що хвалю свою хатинку, в якій живу, а тому що приймаю досить активну участь в навчальному процесі в Юридичній академії, кожного року очолюю державні екзаменаційні комісії.

Днями народні депутати намагалися повернути смертну кару, але їм це не вдалося. Як Ви вважаєте, вона потрібна?

Коли від неї відмовились, я дуже був обурений цим фактом. Але зараз я противник смертної кари і прихильник довічного ув’язнення. Безперечно, прихильники смертної кари можуть сказати: це ти так, прокуроре, говориш, тому що ти, по-перше, є прокурор, а по-друге, тебе не торкнулось, не дай Боже, таке нещастя, за яке злочинця могли засудити до смертної кари. Але справа зовсім не в цьому. Я вважаю, що держава не повинна застосовувати смертну кару із християнської позиції.

Невже Ви ніколи не жалкували, що не можна засудити до смертної кари?

Ні. Дивіться, той чи інший громадянин вчинив злочин. Все, суспільство бурлить: його треба на шматочки, потім ті шматочки десь у крематорії спалити, а потім ще розвіяти – щоб іншим не кортіло. А в основному коли бурлить суспільство? Не тоді, коли у держави багато вкрав (це була 86-1 при Радянському Союзі, за яку теж виносили виключну міру покарання розстріл), а коли позбавив людину життя – навмисно! Але ж не дивлячись на таку гуманну акцію держави у відношенні до такого надзвичайно складного тяжкого злочину як навмисне вбивство (найтяжчого, це гріх, який злочинець ніколи не спокутує перед Господом Богом і перед людьми, страшніше не може вже бути!), у нас зменшується кількість навмисних вбивств. І не просто на 1-2 вбивства, а на 10-15%!

А випадок зі зґвалтуванням маленької дівчинки, вихованки дитячого будинку? Це ж покалічена доля.

Навіть за радянських часів за це не було би вищої міри покарання.

Ви вважаєте, що це правильно? Була б Ваша воля, яку міру покарання за це встановили?

Держава чомусь вчить правників. І в правники ідуть люди, які потім стають суддями, прокурорами, адвокатами і так далі. Потім питають правника, як ти мене зараз: да за такий склад злочину треба, мабуть розстрілювати. А я говорю: не може суспільство керуватися прецедентами. В нас є традиції, є певні устої. Не може епізод чи прецедент впливати на всю політику держави і свідомість громадян в тому чи іншому полі.

І все ж таки, яка міра покарання повинна бути, на Вашу думку, коли йдеться про педофілію?

Якщо прокурор області зараз почне висловлювати свою точку зору, завтра мої слова можуть сприйняти як певний тиск або вказівку підлеглим.

За цією справою була призначена судово-медична експертиза. Є вже результати? Ви можете сказати, де сталося зґвалтування: у дитячому будинку чи ні?

Результатів ще нема і висновки робити зарано. Ми повинні будемо ще вивчити дуже серйозні обставини, які нам відомі, які саме – я, зрозуміло, зараз Вам не скажу.

Коли Ви прийшли до християнства? Ви ж були членом компартії?

Так, притому ортодоксальним...Знаєте, я не можу назвати рік, коли це відбулося. Мабуть, переламним став 1991-й - то був дуже важкий період для мене як людини. Батько трагічно пішов з життя. Це дуже важко було - розумієш, що це вже все – не побачиш його, не поговориш... Безповоротно. Потім розпався Радянський Союз, країни не стало. Заборонили діяльність комуністичної партії – а я був тоді інструктором Харківського обласного комітету компартії України. Так до купи все зліпилося, що в душі був стан кінець світу. Тоді я ще в якійсь газеті прочитав, що людина з моїм характером не може жити без віри. Дуже скептично на це подивився. Бо був ортодоксальним комуністом. Коли Єльцин сказав, що комунізм - це утопія, для мене більшого ворога, ніж Єльцин не було. Як він міг осквернити святе?! А потім потихеньку-потихеньку, я почав ревізувати свої думки, осмислювати, що дії і події, дійшов до висновку, що багато з того, що було написано в постулатах Комуністичної партії - взяли від християнства.

Ви дотримуєтеся посту?

Я не кажу, що такий ярий ортодоксальний християнин, який зрання до смеркання ходить до церкви, дотримується усіх постів і обрядів, ні. Я розумію, що це повинно бути. Але головне для мене - інше. Я глибоко переконаний: говори правду - не доведеться обманювати, роби добро – і не чекай коли тобі за це подякують, не кажи потім «Боже, я стільки гарного зробив, а ти ж мені за це дай оце і оце». Не треба торгуватися з Богом, треба робити по совісті.

Вам ніколи не хотілося змінити прокурорську роботу на адвокатську?

Я навіть позавчора про таке думав. Пересічному громадянину, в цілому суспільству, навіть колегам деяким це може здатися зрадництвом, якимось знущанням над попередньою працею. Але я якраз цього не бачу. Хто є прокурор? Прокурор зобов’язаний вивчити все, що може вказувати як на те, що людина вчинила злочин, так і на те, що вона не вчинила злочин. Адвокат шукає можливість – якщо не зробити свого підсудного невинним, то хоча б пом’якшити покарання, яке йому можливо надати. І я вважаю, чим сильніша школа адвокатів, тим справедливіше і законніше буде суспільство. Я, коли працював слідчим, тремтів як той листочок восени на дереві, якщо мав візаві надзвичайно підготовленого професійного адвоката. Він як підготовить клопотання на 30-32 листках, я навіть не знав, спочатку що з ним роботи. Потім я дякував таким адвокатам. Вони мені допомагали встановлювати істину по справі. І зараз, коли я заслуховую справу і бачу, що недопрацювало слідство, людина, можливо, невинувата, я тоді собі думаю, а скільки проходить повз мене? Скільки можливих недопрацювань має місце? 14 тисяч кримінальних справ ми направляємо до суду. Але що людині одній, якщо її незаконно засуджено, той весь масив роботи. Йому, вибачте, до лампочки це все! Машина державна ні за що людину розкотала. А людина хотіла жити нормально, як інші 46 мільйонів українців.

Безперечно, якщо б я був адвокатом, не захищав би людей, які мені було б видно, що 100% вчинили злочин. Я б не захищав людей, які вчинили злочини проти життя і здоров’я людини. Я б захищав людей, якщо би бачив що є великі питання доведеності, що вони скоїли злочин.

Тобто якщо Ви залишите прокуратуру, підете в адвокати?

Ні.

А куди?

Зарано питаєте - я ще не збираюсь звідси іти.